Україні довелося пройти крізь довгі роки лукавства і забуття. Крізь ті роки, під час яких вона втрачала свою національну самобутність, економічну самостійність та духовну самовизначеність. Та збулися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

    Початок ХХ століття ознаменувався новою визвольною боротьбою українців за утворення самостійної незалежної держави. У 1917 році на землях центральної та східної України, що була під владою Російської імперії, національними патріотами було створено Українську Народну Республіку, першим Президентом якої став відомий історик, професор Михайло Грушевський. А в цей же час на західноукраїнських землях, що були під владою Австро-Угорщини, теж було проголошено незалежну Українську державу під назвою ЗУНР. І у січні 1919 року ці обидві українські держави підписали документ про об’єднання українських земель в одну єдину Українську державу. Ця подія увійшла в історію нашої країни як Акт Соборності, тобто об’єднання українців сходу, заходу, півночі і півдня в єдину незалежну українську державу. 

    Так утворилася єдина незалежна Українська Соборна держава. Український народ, визволений могутнім поривом своїх власних сил, почав дружніми зусиллями усіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу на благо і щастя всього її трудового народу. 

    Та недовго вона проіснувала, бо для цього були різні причини: внутрішні – влада не створила армію, яка б змогла захистити державу від нападу сусідів; зовнішні – більшовицька Росія на чолі з Леніним почала війну проти УНР і завоювала її. Україна стала частиною Радянської імперії під назвою СРСР. У 1991 році, коли СРСР розпався, Україна однією з перших колишніх його республік проголосила незалежну Українську державу.